Доведено цілісність й універсальність загального адаптаційного синдрому, який складається з певної послідовності адаптаційних реакцій на різних рівнях реактивності, забезпечує гомеостаз і життєдіяльність організму людини та тварин, в яких достатньо розвинені нервова, ендокринна, імунна системи (ссавці). Відзначено, що адаптаційні реакції розвиваються як відповідь організму на сукупність факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ. Експериментально доведено, що імунокомпетентні органи змінюються за різних адаптаційних реакцій. Уперше вивчено вплив нестероїдних протизапальних, сульфаніламідного та пірамідинового препаратів на розвиток реакцій. Установлено, що ці препарати у здорових тварин частіше, ніж інші медикаменти викликають адаптаційні реакції несприятливих типів, відповідно яким змінюються показники функції зовнішнього дихання, гемодинаміки, запалення, параметри гемостазу, діяльності нервової, ендокринної та імунної систем, ліпідного обміну. Виявлено та описано сезонні та добові ритми загальних адаптаційних реакцій. Установлено, що частота їх утворення залежить від віку та наявної патології. Обгрунтовано існування окремого типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції - реакції неповноцінної адаптації, яка є фоном для будь-якої патології та має відмінні від інших реакцій характеристики нервової, ендокринної, імунної систем, параметри гемостазу та запалення. Уперше з'ясовано прогностичне значення сприятливого чи несприятливого типів адаптаційних реакцій для перебігу хвороб внутрішніх органів. Виявлено, що сприятливими є реакції спокійної та підвищеної активації, а несприятливими - стрес, переактивація та неповноцінна адаптація. Визначено критерії повної, часткової та неповноцінної ремісії з урахуванням типу адаптаційної реакції. Обгрунтовано можливість використання адаптаційних реакцій для медичного прогнозування.

  Скачати повний текст